Опис досвіду

Комунальний заклад

« Банівська ЗОШ І-ІІ ступенів»

Приморської районної ради Запорізької області

Адреса: вул. Маяковського,  43б с. Банівка, Запорізька область, 72103.

Тел.(06137)7-54-52
E-mail: banovka-school@bigmir.net
Веб-сайт: http://banovka.ucoz.ua

Автор досвіду: Співак Світлана Анатоліївна, вчитель початкових класів вищої кваліфікаційної категорії   КЗ « Банівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів»  Приморської  районної ради Запорізької області 

  

Тема досвіду:

«Формування  ключових компетентностей   учнів  початкових класів в умовах сьогодення  засобами інтерактивного навчання»

                                                                 

                                                      « Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю.

Те, що я чую, бачу й обговорюю — я починаю розуміти.

Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок.

                                 Коли я передаю знання іншим, стаю майстром.»

    Конфуцій

Базова модель досвіду

Актуальність і перспективність досвіду.

Життя висунуло новий суспільний запит на розвиток творчої особистості школяра . Наскільки  наші діти будуть адаптованими до соціального середовища, здатними оперативно приймати правильне рішення в нестандартних ситуаціях, вмітимуть  контролювати і аналізувати свою  власну діяльність, залежить насамперед від школи.

Традиційно мета шкільної освіти визначалась набором знань, умінь і навичок, якими має оволодіти учень. Сьогодні такий підхід виявився недостатнім. Науковці впевнено говорять, що в сучасних умовах «старіння» інформації відбувається значно швидше, ніж завершується цикл навчання у школі. З огляду на це традиційна схема «передачі»від учителя до учня «необхідного запасу знань» виглядає до певної міри застарілою.

Наступна причина кризи знань виявляється у тому, що сьогодні немає необхідності перевантажувати пам'ять дитини знаннями «про всяк випадок», бо існують величезні бази інформації, і потрібно просто навчити дітей правильно ними користуватися.

Суспільству необхідні учні і випускники, готові змінюватися і пристосовуватися до нових потреб життя, оперувати й управляти інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, навчатися упродовж життя. А це значною мірою залежить не від отриманих знань, умінь і навичок, а від деяких додаткових якостей, для позначення яких і використовуються поняття компетенція і компетентність, що найповніше відповідають сучасному розумінню мети освіти.

   Теоретичне обґрунтування досвіду

Важливим результатом якості навчально-виховного процесу має бути оволодіння кожним учнем ключовими компетенціями. Посилення компетентнісної спрямованості, як зазначається у Державному стандарті початкової освіти, створює передумови для індивідуалізації та диференціації навчання, запровадження особистісно-орієнтованих педагогічних технологій, формування соціальної, комунікативної, комп’ютерної та інших видів компетенцій учнів, поглиблення їх практичної і творчої діяльності. Компетентнісний підхід до організації навчально-виховного процесу на перше місце ставить не поінформованість учня, а вміння на основі знань вирішувати проблеми, які виникають у різних ситуаціях.   Реалізація компетентнісного підходу залежить від загальної  освітньо-культурної ситуації , в якій живе і розвивається школяр.

Компетентність – це загальна здібність особистості, що ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, схильностях, набутих завдяки навчанню; це досвідченість у певній галузі, якомусь питанні; повноважність, повноправність у розв’язанні якоїсь справи; поінформованість, обізнаність; авторитетність. У суспільстві знань компетентність є передумовою успішної самореалізації особистості, спроможної приймати ефективні рішення, адекватно реагувати на особистісні й соціальні виклики.  

Під загальною навчальною компетентністю розуміють здатність особистості адекватно сприймати та обробляти інформацію, логічно мислити, осягати сутність зв’язків між явищами та об’єктами дійсності. Рівень володіння цією компетентністю визначає успіх особистості у будь-якій інтелектуальній і практичній діяльності. Вона є компетентністю більш високого рівня, ніж спеціальні чи предметні компетентності, які особистість виявляє у конкретній сфері, наприклад, у математиці, музиці тощо. Ця компетентність набувається, використовується і вдосконалюється кожною людиною особисто через активні форми діяльності, і відтворюється в універсальних інтелектуальних операціях (аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування тощо). Вона формується у людини поступово, як результат сукупного надбання знань, досвіду, здібностей і ціннісних орієнтацій особистості. Тобто учень починає набувати її ще в школі завдяки навчально-пізнавальній діяльності, формуванню ставлення до різних видів діяльності, і продовжує удосконалювати її в процесі своєї життєдіяльності. 

Рівні  самоосвітньої компетенції молодших школярів

1. Підготовчий:

 - вчити здійснювати первинну обробку навчального матеріалу;

 - складати плани;

- ставити експерименти за прямими вказівками вчителя.

2. Перший рівень: - вчити вибирати спосіб дій і застосовувати його в роботі з додатковим джерелом;

- формувати ситуативний інтерес до додаткового матеріалу і способів діяльності.

3. Другий рівень: - удосконалювати вміння здійснювати самоосвітні дії у пошуковій та пізнавальній діяльності;

- вчити бачити проблему, знайти гіпотезу, довести її, зробити висновок; 

- закріпити стійкий інтерес до додаткових джерел.

4. Третій рівень: - володіння навичками пошукової самоосвітньої діяльності на основі вивчення матеріалу та широкого залучення додаткових джерел;

- уміння самостійно бачити проблему, формулювати її, пропонувати шляхи вирішення;

- реалізувати розроблений план; - робити висновки та узагальнення.

Напрями самоосвітньої компетенції молодших школярів

1. Пошук та впровадження у практику прийнятих форм самоосвіти учнів:

 - організація самоосвітнього засвоєння учнями частини матеріалу на уроках і вдома;

- добирати цікавий матеріал до уроку;

- заохочувати елементи творчості під час виконання домашніх завдань та самоосвітньої діяльності.

2. Озброєння учнів набором навчальних прийомів, необхідних для самоосвітньої роботи:

- оволодіння учнями навичками письма і читання, усного і писемного мовлення;

- уміння працювати з книгою;

 - вміння сприймати інформацію на слух;

- складати план;

 - робити аналіз умови та розв’язання задачі.

3. Стимулювання до заохочення самоосвіти школярів:

- здійснювати пропаганду самоосвіти серед школярів;

- проводити бесіди про необхідність самоосвіти;

- у  класних кімнатах доцільно мати стенди „Вчись учитися”, „На допомогу учневі”, „У світі цікавого”, „У світі книг”, „Ти цього ще не знаєш” тощо;

- створювати пріоритети для знань, які потрібно опановувати самостійно;

 - залучати до самоосвіти учнів батьків.

За інноваційним потенціалом досвід  є  модифікаційним, оскільки  пов’язаний з удосконаленням уже відомих ідей, технологій, методик. За його допомогою творчо опрацьовується передовий досвід, що дає високий результат.

Інформаційно – педагогічна модель досвіду

ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ НА РІЗНИХ УРОКАХ

Основні завдання з формування в учнів різноманітних компетентностей вирішуються саме на уроці. Тому вчителеві необхідно так уміло організувати роботу, щоб зацікавити учнів, навчити дивуватися, бути спостережливим, допитливим, вдало використати можливості навчальних предметів. Так, сучасний підхід до вивчення початкового курсу української мови та  літературного читання передбачає формування у молодших школярів комунікативної компетентності – здатності спілкуватися за допомогою мови у будь-якій життєвій ситуації, користуватися мовою не тільки як засобом спілкування, а й навчання, пізнання навколишньої дійсності

Саме у початковій ланці освіти починає формуватися низка компетенцій, тобто система здатностей, що забезпечують особистості можливість оптимально здійснювати свою життєдіяльність в усіх її формах (пізнання, діяльність, спілкування, стосунки). Тому необхідно націлювати учнів на оволодіння ключовими компетентностями з кожного предмета, роз’яснювати, як вони зможуть реалізувати набуті компетентності на практиці, у подальшому повсякденному житті. Це значно підвищить мотивацію учнів до навчання. Таким чином, сучасна світова  освіта наголошує на впровадженні у системі освіти компетентнісного підходу, який на перше місце ставить не поінформованість учня, а вміння на основі знань вирішувати проблеми, які виникають у різних життєвих ситуаціях

Вчені дослідники, вчителі-новатори вважають, що у центрі уваги сучасної освіти мають бути не стільки навчальні предмети, скільки способи мислення і діяльності школяра. Тобто, необхідно навчити дитину критично мислити, вирішувати складні проблеми шляхом аналізу обставин і відповідної інформації, зважувати і враховувати альтернативні думки, приймати виважені рішення, дискутувати, спілкуватися з іншими людьми. Перед сучасною школою постає завдання виховати особистість, здатну до життєтворчої діяльності. Така особистість зуміє правильно обрати свій шлях у житті, зважаючи на власні можливості; буде ставити перед собою завдання самовдосконалення й саморозвитку, що стане запорукою успіху в різних сферах діяльності. Сучасний світ пред’являє високі вимоги до діяльності людини, конкурентноспроможною може бути лише по-справжньому компетентна особистість.

З урахуванням потреб розвитку української школи у  педагогіці виокремлюються три види компетентностей, які характеризують результати навчання на засадах компетентнісного підходу:  міжпредметні, предметні, ключові

Міжпредметні компетентності формуються у взаємозв’язку змісту і методик викладання предметів однієї чи різних освітніх галузей.

Предметні компетентності забезпечуються засобами одного предмета, їх зміст і структура чітко відповідають певним елементам навчального змісту. Предметні компетентності молодших школярів визначаються на основі вимог до навчальних досягнень учнів, які сформульовано у програмах з кожного предмета.

У Державному стандарті зазначено, що основним завданням початкового навчання є оволодіння учнями ключовими компетентностями.

 До ключових компетентностей відносяться:

• вміння вчитися;
•   загальнокультурна;
•  громадянська;
• здоров’язбережувальна;
• компететності з ІКТ;
•  соціальна.

Компетентність «уміння вчитися»:

• організовувати та контролювати свою навчальну діяльність;
• виконувати розумові операції й практичні дії;
• володіти вміннями й навичками самоконтролю та самооцінки;
• прагнення здобувати нові знання;
• самостійність у розв’язанні пізнавальних завдань.

Загальнокультурна компетентність:

• культура міжособистісних відносин;
• толерантна поведінка;
• формування моральних якостей;
• ознайомлення з культурною спадщиною українського народу;
• ознайомлення з найважливішими досягненнями національної науки й культури, визначними подіями та постатями в історії України.

Громадянська компетентність:

• знання державної й національної символіки;
• знання й дотримання прав та обов’язків учнів;
• активна участь у позашкільній та позакласній діяльності, свідоме ставлення до виконання доручень;
• засвоєння і дотримування учнем морально етичних норм;
• уміння керувати своєю поведінкою й оцінювати свої та чужі вчинки.

Здоров’язбережувальна компетентність:

• уявлення і поняття про здоров’я, здоровий спосіб життя та безпечну поведінку;
• усвідомлення здоров’я як вищої життєвої цінності;
• взаємозв’язок організму людини з природнім і соціальним оточенням;
• удосконалення фізичної, соціальної, психічної та духовної складових здоров’я;
• дбайливе ставлення до свого здоров’я:       здорове харчування, розпорядок дня, гігієнічний догляд за тілом, загартовування.

Інформаційно-комунікативна компетентність:

• здатність учня орієнтуватися в інформаційному просторі, володіти і оперувати інформацією.
• вміння добувати, осмислювати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел, користуватися різноманітною довідковою літературою.
• уміння аргументувати й відстоювати свою думку;
• уміння здобувати нові знання на основі наявних;
• прагнення збагачувати словниковий запас;
• добре володіти усним та писемним мовленням;
• уміння формувати власну точку зору й доводити власну позицію;
• уміння адаптуватися в мовному середовищі;
• адекватне ставлення до критики;

Соціальна компетентність:

• проектувати стратегії свого життя з урахуванням інтересів та потреб різних соціальних груп, індивідумів, відповідно до соціальних норм та правил, наявних в українському суспільстві;
•  продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі та команді, використовувати різні ролі й функції в колективі, проявляти ініціативу, підтримувати та керувати власними взаєминами з іншими;
•  конструктивне розв’язання конфліктів, досягнення консенсусу, брати на себе відповідальність;
• усвідомлення учнями ролі та місця родини в його житті;
• оволодіння навичками родинних стосунків;
• виконання постійних доручень у родині.

Сьогодні до школи приходять діти , які живуть в інформаційному суспільстві, у цифровому середовищі, і щоб скористатися його перевагами, я переосмислила самоцінність знань і  себе як джерела інформації.

Переді мною, як і перед школою, постало важливе завдання: підготувати дітей до дорослого життя так, щоб вони не втратили моральних орієнтирів, знайшли сенс життя, змогли найефективніше та найповніше реалізувати свої здібності і переконання.

Важливим чинником успішного формування предметних і ключових компетентностей молодших школярів є добір учителем найбільш ефективних засобів, методів, прийомів навчання і форм організації навчальної діяльності.

Компетентнісний підхід у навчанні вимагає, щоб сучасні навчальні засоби виконували не тільки інформаційну, а й мотиваційну та розвивальну функції.  

Як відомо, в основу педагогічних технологій покладено принцип взаємонавчання, адже учні виступають не пасивними, а активними учасниками навчально-виховного процесу. Саме цей підхід дозволяє формувати в учнів мовленнєву та комунікативну компетентності. Його застосування в роботі з молодшими школярами вчить учнів самостійності, відповідальності, критичному мисленню.

Якщо раніше робилася ставка на здобуття знань, то нині – на вміння оперувати здобутими знаннями, використовувати їх на різних рівнях власного життя. Працюючи над науково-методичною проблемою щодо  фрмування  ключових  компетентностей учнів молодших класів, керуюсь основними засадами розвивального (автори – Д. Ельконін, В. Давидов, О. Дусавицький, В. Паламарчук), особистісно-орієнтованого (автори – О. Савченко, С. Подмазін), колективного (автори –Л. Качина, Н. Бібік), інтерактивного (автор О. Пометун) та життєвотворчого навчання (автор І. Єрмаков).

Серед великої кількості традиційних і інноваційних педагогічних технологій формування  ключових компетентності   учнів  початкових класів в умовах сьогодення  мою увагу привернули інтерактивні технології навчання. Інтерактивний — означає здатність взаємодіяти або знаходитися в режимі бесіди, діалогу з чим-небудь (наприклад, комп'ютером) або ким-небудь (людиною).

Як відомо, інтерактивне навчання (за О.Помтун) – це діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя і учня.

Це  спеціальна форма організації пізнавальної діяльності учнів, яка має на меті створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

З’ясувавши особливості використання інтерактивної педагогічної технології в початковій школі, я розпочала активно впроваджувати цю методику в практику своєї роботи.

Інтерактивне навчання сприяє:

o                  формуванню загальнонавчальних та предметних навичок і вмінь;

o                  виробленню життєвих цінностей;

o                  максимальному використанню своїх здібностей;

o                  створенню атмосфери співробітництва, взаємодії;

o                  розвитку комунікативних якостей;

o                  формуванню доброзичливого ставлення до інших;

o                  можливості висловлювати, відстоювати та пропонувати свою думку;

o                  формуванню навичок толерантного спілкування;

o                  опановуванню нового матеріалу за короткий час;

o     вмінню аргументувати свою точку зору, знаходити альтернативне рішення проблеми;

o      можливості проявити ініціативу, самостійність;  винахідливості та творчому підходу до розв’язання проблеми.

Основними формами інтерактивної роботи є навчальна взаємодія у парах і мікрогрупах. Діти демонструють вміння мислити, спілкуватися; в них формується самостійне критичне мислення; розвивається вміння аналізувати, порівнювати, оцінювати. Учні не тільки помічають недоліки у чужій роботі, а й відшукують позитивні моменти, аналізують їх. Також вчаться критично оцінювати та аналізувати результати своєї роботи. Для цього застосовую такі методи навчання:

·                   метод прогнозування; 

·                   постановка та рішення проблемного запитання;

·                   метод образного бачення;

·                   встановлення причинно-наслідкових зв’язків;

·                   метод порівняння;

·                   метод «уживання»;

·                   метод запитань;

·                   метод рецензій;

·                   метод аналізу;

·                   об’єднання розрізнених фактів у цілісний образ;

·                   метод оцінювання дій інших;

·                   метод дослідження проблеми;

·                   метод інформації;

·                   творчі завдання

Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з товаришами, критично мислити, поважати думку одне одного, приймати продумані рішення.

Творчій роботі учнів у групах сприяють такі методи і методики інтерактивного навчання:

• «Мозкова атака» ( є  методом для використання досвіду учнів з метою розв’язання проблем та розробки ідеї ).
• «Кубування» ( є методом навчання, який полегшує розгляд різних  сторін теми: описання, порівняння, встановлення асоціації, аналіз, аргументація).
•  «Асоціативний кущ» ( універсальний метод, може бути використаний на всіх етапах уроку під час вивчення будь-якого предмету. Спонукає думати вільно та відкрито стосовно певної теми ).
• «Передбачення» ( метод стимулює розвиток критичного мислення; дозволяє синтезувати думку, аналізувати інформацію, давати оцінку та зіставляти свої уявлення з розвитком подій ).
• «Взаємного навчання» ( надає можливість учням брати участь у навчанні та передачі знань своїм однокласникам. Учні виступають у ролі вчителя і керують процесом навчання. Методика дає можливість ставити питання і вислуховувати відповіді на них ).
• «Доповідач – респондент» ( робота в парах: один учень переказує зміст прочитаного, інший показує за допомогою рухів, жестів, міміки. Учні взаємодоповнюють один одного; сприяє розвитку уваги, пам’яті ).
• «Дискусія» ( метод дає нагоду виявити різні позиції з певної проблеми або з суперечливого питання; сприяє розвитку мовленнєвої компетенції. Учні вчаться висловлювати та аргументувати власну думку. Фрази, що найчастіше вживаються: «Я думаю», «Я вважаю», «На мою думку», «Я згоден, але…», «Я не згоден, тому що…» ). 
• «Мозаїка» ( метод, що дозволяє учням працювати разом, щоб вивчити значну кількість інформації за короткий проміжок часу, а також заохочує учнів допомагати одне одному вчитися навчаючи. Кожен учень самостійно опрацьовує свою частину матеріалу і знайомить з нею свою групу. За допомогою товаришів дитина сприймає тему в цілому ). 

Структура і методика інтерактивного уроку в початковій школі

Адже саме інтерактивні форми і методи дають можливість створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою необхідність, зможе розкрити свої здібності й продемонструвати знання, відчути впевненість в собі. Учні початкових класів добре навчаються лише за умови, коли їм цікаво, коли вони переживають хоча б невеликий успіх. Тож я намагаюся створити ситуацію успіху, підбадьорити учня, що зазнав невдачі, похвалити навіть за незначний крок уперед.  Починаючи працювати з класом, я поступово вводжу елементи інтерактивного навчання, починаючи з найпростіших форм і методів навчання, таких, як „Мікрофон”, робота в парах,  впровадження технології  ігрового та проблемного навчання.

Вивчивши основні ідеї інтерактивного навчання, я з’ясувала, що для успішного застосування інтерактивних технологій на уроках, потрібно дотримуватися правил організації інтерактивної роботи учнів.

Тому я намагаюсь, щоб до роботи були залучені різною мірою всі учні, дбаю про психологічну підготовку учнів, стимулюю учнів за активну участь у роботі, надаю їм можливості для самоорганізації. Під час уроку дотримуюсь регламенту та процедури, проявляю терпеливість до будь-якої точки зору, уважно вислуховую всіх учасників, поважаючи їх.

Так, на уроках читання, починаючій з 2го класу учні працюють в парах під час словникової роботи. Слова подані в два стовпчики. Перший стовпчик читає учень першого варіанту, а партнер слідкує за правильністю читання (виступає в ролі учителя), потім обмінюються ролями. Роботу в малих групах пропонувала для вирішення складних проблем, що потребували колективного розуму, коли завдання вимагало спільної, а не індивідуальної роботи. Важливими моментами групової роботи є опрацювання змісту і подання групами результатів колективної діяльності.

Найпоширенішою технологією ситуативного моделювання в початкових класах вважаю розігрування ситуацій за ролями («Рольова гра», «Програвання сценки», «Драматизація»). Розігрування конкретної життєвої ситуації за ролями допомагає учням виробити власне ставлення до неї, набути досвіду шляхом гри, сприяє розвитку уяви і навичок критичного мислення. Тому на практиці досить часто планую роботу в групах.  Учням дуже подобається саме ця технологія навчання та інсценування епізодів прочитаного.

Так на уроці читання у 3 класі, опрацювавши  казку  «Як  серед птахів виникла дружба», пропоную учням об’єднатися в групи і проінсценувати уривок.  При опрацюванні казки  « Сильний лев і маленьке мишеня» Текст я поділила на частини і використала інтерактивний прийом «Займи позицію». Прочитавши першу частину, запитала учнів: «Чи  міг лев самотужки  звільнитися з полону?» Піднялись учні, які підтримують цю думку. Після опрацювання другої частини тексту запитую, хто з учнів змінив свою позицію? В результаті опитування прийшли до висновку, що в кожному  герої  є щось своє індивідуальне, особливе.  Одна учениця надала мені відповідь: «Хтось може працювати розумом, а хтось – руками».

На уроках української мови неодноразово використовувала інтерактивний прийом «Навчаючись – учусь». Такий вид навчальної діяльності надає можливість взяти активну участь у навчанні та передачі своїх знань іншим однокласникам під час уроку.

Працюючи над темою « Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній. Віднесення слова до одного з родів» учні отримали завдання:

I.варіант - Прочитати вірш, визначити рід іменників, пояснити за допомогою яких допоміжних  слів   можна визначити рід іменників.

II.варіант - Прочитати прислів'я, вставити потрібні іменники в  відповідному числі і роді.

Зробити висновки.

Опрацювавши матеріал, учні І варіанту пояснюють напарнику, якого висновку дійшов, потім свій матеріал пояснює учень II варіанту, після чого вони розповідають отриману інформацію.

Дітям дуже подобається гра «Засадимо грядку», яку використовую для написання словникового диктанту. Під час перевірки вивішую на дошці правильно написані слова, учні обмінюються зошитами і починають «Виполювати бур'янці» (виправляти помилки, пояснюючи один одному орфограми на цю тему. На даному етапі використовую технологію «Створення ситуації успіху»: «У кого грядочки чисті - Молодці! У кого були помилки -наступного разу засаджуйте старанно і не допускайте, щоб на ній зріс бур'ян!»

(Засаджувати можна полуниці, малину, редиску, редьку, моркву, капусту).

Як відомо, інтерактивний урок складається з п’яти етапів:

І. Мотивація.

ІІ. Оголошення, представлення теми та очікування навчальних результатів.

ІІІ. Надання необхідної інформації.

ІV. Інтерактивна вправа.

V. Рефлексія (підбиття підсумків), оцінювання результатів уроку.

На етапі мотивації використовую прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають у дітей здивування, зацікавленість до знань та процесу їх сприймання. Наприклад, проводжу вправу „Вилучи зайве”: добираю гасло уроку; вставляю в текст гасла окремі слова (назви цифр, тварин, рослин тощо) та записую зашифроване гасло на дошці; пропоную учням вилучити зайві слова і прочитати девіз уроку.

На ІІ етапі інтерактивного уроку зашифровую тему уроку за допомогою чисел та дій з ними, пропоную виконати обчислення та розшифрувати тему уроку за заданим ключем (вправа „Загадкові будиночки”).

На етапі надання необхідної інформації часто використовую вправу „Інтерв’ю за три кроки”: учні класу знайомляться з новим текстом, оповіданням; далі учні об’єднуються у групи по 4 особи, а в групі – в пари; кожен учасник проводить інтерв’ю із своїм партнером по парі; учні в парі міняються ролями; пари знову об’єднуються в групи по 4 чоловіки; кожен учень розповідає, що нового і цікавого він дізнався від свого партнера.

Особливої уваги потребує мотиваційний компонент уміння самостійно вчитися. Ми знаємо , що неможливо досягти навчальної самостійності учня без формування стійких позитивних мотивів учіння. Як відомо, мотиви спрямовують, організовують пізнання, надають йому особистісного значення. Внутрішня мотивація виникає поступово, у багатьох учнів вона нестійка і залежить від ситуації (цікаві завдання, змагальність, підтримка вчителя та ін.)

На своїх уроках вчу дітей вільно висловлювати свої думки. Цьому сприяє інтерактивний метод „Мікрофон”. Даний метод використовую  на етапі актуалізації знань учнів, так і під час узагальнення навчального матеріалу. Тримаючи в руках символічний „мікрофон” учень швидко і чітко відповідає на поставлене запитання. Далі знову говорить тільки той, у кого в руках мікрофон. За допомогою цієї вправи на уроці читання з’ясовую думку учнів щодо прочитаного, перевіряю домашнє завдання, підвожу підсумки уроку.

Програма  з української мови приділяє велику увагу словниковій роботі, результатом якої є розвиток мовлення дітей, підвищення їхньої грамотності.

У державному стандарті загальної початкової освіти одним із основних завдань вивчення української мови передбачено вироблення в учнів мотивації навчання рідної мови, що підпорядковується вихованню мовної особистості, яка свідомо володіє усною й писемною формами мовлення.

На прикладі слова криниця  розглянемо деякі види роботи, які дозволяють ефективно засвоїти написання слів і правильно вживати їх у мовленні.

На першому етапі роботи знайомимо дітей зі словом.

Тому на уроках треба здійснювати інтеграцію методів навчання, які  стимулюють пізнавальну діяльність учнів.

Урізноманітнення етапу знайомства дітей з новим словом, зацікавлення їх пропозицією здогадатись, про яке слово піде мова, налаштовує дітей на робочий лад. Це досягається шляхом розгадування загадок, до мовлення учнями віршиків, що базується на вмінні дітей добирати риму.

                   Із відерцем ходить мати

                  Чисту воду з неї брати.

                   В ній холодная водиця

                  Кращої нема…криниці.

     Знайомство зі словом можна запропонувати і під час каліграфічної хвилинки, коли дітям пропонується записати каліграфічно рядки вірша, в якому є словникові слова.

                  Хай кожному нині присниться

                  Прозора, немов льодок,

                  Це слово співуче – криниця,

                  Дзвінкої води холодок.

     При поясненні лексичного значення слова потрібно додати зорові образи. Зміст абстрактних понять розкривається шляхом стислого словесного тлумачення.

Пояснення лексичного значення слова.

Криниця – обладнане водне джерело, глибоко викопана й захищена від обвалів яма для добування води з водоносних шарів землі.

Етимологія слова

  Неглибоку копанку на джерелі назвали криницею тому, що у викопану яму вставляли великий глек ( крин) для захисту від обвалів.

Наступний етап роботи-списування словникових слів, яке:

·                      супроводжується усним орфографічним коментарем;

·                      наближене до зорового диктанту;

·      творче( вставити букви, записати певні слова, дописати відсутній склад…)

Наприклад:

Доберіть спільнокореневі слова до слова криниця

( криничка, кринична, криниченька)

При цьому наголошую на особливостях правопису ( зорове сприймання: на дошці, у підручнику, на картці з малюнком).

Наступний етап роботи.

Після усвідомлення і запам’ятання правильного написання слів вводимо слова у словосполучення і речення.

Цьому сприяють вправи на складання словосполучень, речень.

Наприклад:

Підберіть прикметники до слова криниця

( глибока, чиста, доглянута, дерев`яна ).

Вставте слово криниця у словосполучення, змінивши його форму:

побачити…( криницю)

милуватися…( криницею)

розповідати про…( криницю).

Метод  «Асоціативний кущ»

 На початку роботи  я визначаю одним словом тему, над якою буде проводитися робота, а учні згадують все, що виникає в пам’яті стосовно цього слова: криниця.

Як ви розумієте прислів’я?

·        До доброї криниці стежка утоптана.

·        З глибокої криниці холодна вода.

·        Не брудни криниці, бо схочеш водиці.

·        Не плюй у криницю, бо з неї ще будеш пити водицю.

·        Не знаємо ціни водиці, коли не висохла криниця.

Гра « Розсипанка»

Складіть прислів’я і запишіть:

Напитися, води, нахилитися,треба, щоб, з криниці.

Підсумок роботи над словниковими словами – це творчі вправи і мовні ігри: ребуси, кросворди, анаграми, граматичні приклади, словотворчі вправи. Вони не тільки сприяють всебічному розвитку учня, ай пробуджують інтерес до навчання.

Наприклад:

·        Відгадай загадку:

У проваллі глибоко виблискує око. (Криниця).

·        Уяви, що ти художник. Розкажи, як ти будеш малювати криницю?

·        Перестав літери так, щоб утворилося слово: никриця.

Завдяки інтеграції різноманітних методів роботи над словниковими словами здійснюється розвиток пізнавальної діяльності учнів та вдосконалюється комунікативна компетентність.

Легкість і міцність засвоєння учнями словникових слів залежить від  ступеня розвитку певних умінь та навичок:

·        вміння чути слово, що вимовляється;

·        вміння виявити орфограму;

·        дотримання послідовності у роботі над словниковими словами.

Отже, поєднання різноманітних форм і методів роботи на уроках української мови під час опрацювання словникових слів є важливим засобом стимулювання активної пізнавальної діяльності молодших школярів, формування і закріплення у них інтелектуальних умінь, підвищення їхньої комунікативної та творчої компетентності.

Інтерактивний метод „Обери позицію” використовую на уроках „Я  у світі”, предмету „Основи здоров’я”, уроках розвитку зв’язного мовлення, на виховних годинах під час обговорення певних ситуацій. На уроках читання, української мови,  „Я у  світі” часто використовую „Гронування”, „Кубування”. Також використовую „Прес-конференцію”,  „Мозковий штурм”, „Інтерв’ю”. Знайомі моїм учням і такі інтерактивні методи навчання, як „Обговорення проблеми в загальному колі”, „Незакінчені речення”, „Метод ПРЕС”, „Навчаючи – вчуся” („Кожен навчає кожного”),  „Навчальні пари” („Змійка”, „Ескалатор”), „Два-чотири-усі разом” („Снігова куля”), „Ротаційні (змінювані) трійки”, ”Ажурна пилка”, „Акваріум”, „Коло ідей”. 

В своїй роботі постійно поєдную парну та індивідуальну форми роботи з дітьми, що дає хороші результати. Роботу в парах застосовую під час виконання учнями вивчення вірша напам’ять, під час рольового читання, вивчення ними нового правила, або таблиці множення. Під час роботи в парах учні можуть перевірити знання один одного, обмінятися думками і лише тоді висловлювати свої ідеї класу. Це сприяє розвитку мовлення учнів, взаємо і самоперевірки, вміння висловлювати і відстоювати свою думку. Проводячи підсумки по темах, у вигляді тестів, після виконання учні обмінюються роботами та перевіряють їх. Під час складання навчальних діалогів. При проведення уроків використовую роботу в парах у вигляді гри. Так наприклад, під час роботи над удосконаленням навичок швидкого читання дуже подобається дітям гра „Котик і Мишка”. Першою починає читати „Мишка”, Коли вона прочитає декілька слів або 1 речення, починає читати „Котик”. Він намагається наздогнати „Мишку”. Гра припиняється, коли обидва учні читають одне і теж.

При організації групової роботи пам’ятаю, що особливо цінним в цій формі організації навчання є те, що учні мають можливість брати на себе ролі, а саме: експертів, співрозмовників, мислителів, партнерів, друзів тощо. Організоване таким чином навчання дає можливість учням вчитись доводити твердження, відстоювати думку, набувати досвіду спілкування, розвивати творчі здібності, формувати свою особистість.

Особливу увагу приділяю рефлексії наприкінці інтерактивного уроку. Цей етап уроку надає можливість повернутися до очікуваних результатів навчання та перевірити, чи досягнуті вони. При підведенні підсумків:

-використовую відкриті запитання: як? чому? що?;

-прошу висловити власну думку;

-наполягаю на описовості а не оціночності;

-прошу говорити про зроблене, а не про те, що могло бути зроблене;

-розбираємось із причинами (чому? як? хто?), шукаємо альтернативні теорії (Чи є інша можливість?), підбираємо інші приклади (Де ще відбувалось щось подібне?).

Наприкінці інтерактивного уроку проводимо спокійне глибоке обговорення за підсумками інтерактивної вправи.

 При підготовці до інтерактивного уроку:

-глибоко вивчаю і продумую матеріал, у тому числі додатковий, наприклад, тексти, зразки поробок, приклади, ситуації, завдання для груп тощо;

-старанно планую і розробляю заняття, визначаю ролі учасників, готую питання та можливі відповіді, виробляю критерії оцінки ефективності уроку;

-продумую мотивацію учнів до навчання, добираючи найцікавіші для них випадки, проблеми;

-оголошую очікувані результати (цілі) заняття і критерії оцінки роботи учнів;

-добираю різноманітні методи для привернення уваги учнів, налаштування їх на роботу, підтримання дисципліни, необхідної для нормальної роботи класу.

Для розвитку мислення школярів застосовую на уроках проблемні завдання. Наявні в них суперечності викликають дискусію, спонукають до роздумів, пошуків і певних висновків. Такі вправи не тільки розвивають мислення учнів, а й підсилюють упевненість, віру в свої сили і здібності.

На кожному уроці читання я працюю над проблемою вдосконалення навичок швидкісного та виразного читання. Тому використовую вправи на розвиток мовного апарату та кута зору учнів. Це такі, як: робота зі скоромовками, чистомовками, читання „деформованих” текстів, пірамід слів. На уроках я використовую такі ігри, як: „Дощик”, „Буксир”, „Хто більше”, „Хто швидше”. Адже  гра робить працю привабливішою і цікавішою.

Спонукають учнів до активного мислення на уроці різноманітні цікаві вправи, ребуси, кросворди, загадки. Головним об’єктом моєї уваги є творча особистість учня. Тому я в своїй роботі велику увагу приділяю розвитку творчих здібностей школярів. На кожному уроці я здійснюю диференційований та індивідуальний підхід до учнів. Для цього використовую різнорівневі завдання з предметів.

Моя сьогоднішня праця – створити в класі атмосферу інтелектуального пошуку, творчості, учити дітей розуміти і вирішувати проблеми ; надати дітям можливість щоденно відчувати радість від пізнання і творчої діяльності.

 Доля моїх школярів, складеться  по різному, що чекає їх у майбутньому я не знаю,  але хочу, щоб роки в початковій школі були щасливим спогадом та впевненим стартом в житті. Виховати відповідальність, працьовитість, повагу до інших, не ламаючи при цьому індивідуальності, можна тільки поважаючи й цінуючи кожну дитину.

О.Я.Савченко вказує, що особливо важливим є стиль навчального спілкування з дітьми. Використовуючи у  роботі слова великого педагога  Шалви Олександровича Амонашвілі; «В усмішці сила і мудрість вчителя», - кожний ранок починаю з усмішки. Це чудовий початок дня, запорука гарного настрою. На ранкових зустрічах діти дарують один одному усмішки, створюють позитивний настрій, спілкуються, радіють успіхам своїх однокласників. Тому я використовую таку форму роботи як «Головна дитина». Суть її полягає в тому, що   діти   вибирають когось одного з класу. На п’ять  днів  він стає головним учнем класу . Решта дітей говорять «головній дитині» тільки добрі, приємні слова, підтримують її. Дитина має відчути, що вона унікальна,  що її цінують, люблять, відчути повагу інших людей. У кожної дитини є позитивні якості, навіть у розбишак. «Головна дитина» може робити те, що не дозволяється іншим, їй нічого не забороняють: пересісти за будь-яку парту, стати в шерензі де захоче, роздавати зошити, вести урок. Їй не роблять зауважень. По закінченні своїх головних днів  їй, діти дарують віршики, малюнки, наклеюють стікери та інше все подароване  дитина забирає  додому.

 Ця форма роботи допомагає долучити до життя класу батьків. Вони вдома теж продовжують цю акцію: виконують бажання дітей, готують улюблену страву, а головне – говорять, як вони її люблять і цінують .

 Я теж підтримую дитину в школі, приділяю їй особливу увагу, прислухаюсь до її бажань. На каліграфічних хвилинках складаємо про неї речення, на математиці – задачі, на малюванні  діти малюють малюнки. Дитина почувається важливою і потрібною, її слухаються. А саме головне, коли її хвалять, то їй хочеться стати ще кращою, бути добрішою і зробити щось хороше. Ця робота вчить дітей поважати почуття і потреби інших, чути інших, виявляти увагу до того, що цікаво іншим. Це один із способів створення в класі атмосфери психологічного комфорту, сприятливого середовища для навчання і виховання учнів, вона підвищує самооцінку учнів, виховує повагу і толерантність до інших, самодисципліну.

 Велику увагу приділяю організації дитячого колективу, формуванню в учнів бажання і уміння здобувати знання, ставитися до навчання як до серйозної , відповідальної та наполегливої справи. Радість і захоплення викликає у дітей підготовка до різних подій: пошук цікавої інформації, гарних пісень, віршів. Ця робота допомагає в самореалізації кожній дитині.

   Щоб процес навчання був більш емоційним, результативним, обов’язково має бути зворотній зв'язок. Співпраця між учителем і учнями, залучення батьків до організації і проведення різних форм роботи – запорука успішної роботи.

Сьогодні я дотримуюсь таких принципів:

• Утвердження всіма засобами цінності і гідності дитячої особистості, врахування її потреб, можливостей і пізнавальних інтересів;

• Відродження України неможливе без оновлення школи;

• Ми повинні перейти до початкової школи, яка орієнтує на введення особистісно орієнтованої системи навчання з використанням інноваційних методів навчання;

 • Ми маємо будувати свою педагогічну діяльність на приорітетах гуманних ідей демократизації та гуманної педагогіки;

 • У сучасних умовах розвитку системи освіти необхідно впроваджувати ефективні інновації у традиційну класно-урочну систему, а також шукати нові форми організації поза її межами.

Отже, з’ясувавши суть компетентнісного підходу до навчання та особливості його впровадження в початковій школі; проаналізувавши методи, форми і засоби навчання, використання яких дозволить формувати в учнів основні ключові компетентності, була встановлена ефективність застосування інтерактивних педагогічних технологій щодо формування в учнів основних ключових компетентностей. Гіпотеза про те, що  формування ключових компетентностей   учнів початкових класів в умовах сьогодення,  застосування в навчально-виховному процесі інтерактивних педагогічних технологій дозволить вирішити основне завдання сучасної початкової освіти – формувати в учнів молодших класів основних ключових компетентностей, підтвердилась.

Результативність досвіду

Працюючи над даною науково-методичною проблемою, я постійно здійснювала моніторинг рівня сформованості в моїх учнів ключових компетентностей. Для цього використовувала такі методи, як: педагогічне спостереження; соціологічне опитування (бесіда, інтерв’ю, анкетування); тестування; створення педагогічних ситуацій; індивідуального і групового само оцінювання. В результаті цих дій було з’ясовано, наприклад, що, у моїх учнів покращилось вміння організовувати своє робоче місце, орієнтуватися у часі та берегти його, планувати свої дії, доводити роботу до кінця (див. діаграму 1).

Сфомованість в учнів вміння організовувати своє робоче місце, орієнтуватися у часі та берегти його, планувати свої дії, доводити роботу до кінця

Використовуючи інтерактивні методи для формування в учнів ключових компетентностей досягла таких результатів: учні на уроках швидше сприймають новий матеріал, кожне завдання виконують із задоволенням  (див. діаграму 2).

Інтерактивні методи  сприяють процесу прийняття  рішень , учні  стали доброзичливішими, уважнішими один до одного, допомагають одне одному у навчанні, проявляють почуття радості за успіхи інших.

  

              Алгоритм дій дитини у надзвичайних ситуаціях

У початковій школі учні  поступово підвищують  рівень самостійності  застосування  процесу прийняття  рішень беручи на себе  більше відповідальності за його впровадження. Така робота сприяє  індивідуальному  розвитку дитини: переходячи від першого до наступних класів все більше усвідомлюють важливість для них процесу прийняття рішень і значення етапів та кроків на кожному віковому рівні.

Працюючи в пошуку найбільш результативних методів роботи, я дійшла висновку, що процес формування вмінь і навичок стає набагато результативнішим, якщо організувати навчання у співробітництві, яке ґрунтується на спільній діяльності і взаєморозумінні вчителя і учнів. (див. діаграму 3).

Показником  ефективності впровадження   інтерактивної  технології  є  результативність роботи  вчителя.

Результати ДПА у 4 класі  за 2013-2014 н. р.

Саме таке навчання, з використанням інтерактивних технологій, сприяє формуванню ключових компетентностей учнів, підвищує інтелект дитини, зміцнює її віру у власні здібності, стимулює активність і творчість. .

Завдяки інноваційним процесам у комплексі:

1.                 Створено комфортні умови для навчання, розвитку та виховання дітей.

2.                 Освоєні нові сучасні технології, методи і форми роботи.

3.                 Підвищується рівень професійної компетентності педагога, про що свідчить  участь  у  різноманітних конкурсах.

           Результативність впровадження досвіду

                                                (див. діаграму 4).

Провідною педагогічною ідеєю досвіду є    компетентнісний підхід  який передбачає особистісно-діяльнісне навчання, заохочуючи активність учнів.

У формуванні ключових компетентностей на різному змісті необхідно забезпечити:

- чітке усвідомлення дитиною мети роботи;

- мотивацію на одержання виховного результату;

- оволодіння загально-навчальними уміннями і навичками;

- рефлексію своїх досягнень;

- можливість використання одержаних знань і умінь для розв’язання різних типів навчальних і життєвих задач (серед яких є обов’язково творчі);

- набування індивідуального досвіду завершеної справи;

- успішної співпраці у різних групах, для виконання комплексних завдань (наприклад, участь у проектах, творчих роботах, виставках, громадських дорученнях тощо),які вимагають застосування різних компетентностей, фізичної і вольової готовності до продуктивної праці;

Отже,виходячи з вищезазначеного, на практиці необхідно використовувати інтерактивні форми в цілому,  які більш доцільні для певного классу.

Таким чином, використання таких видів інтерактивних вправ на уроках дає можливість доповнити  уроки різноманітною інформацією, а різні види діяльності заохочують дітей до роботи. Діти свідомо осмислюють положення (ситуацію): «відсидіти не вдається». Кожен учень зацікавлений у правильності своєї думки. Продуктивність уроків підвищується.

Застосування сучасних, освітніх технологій позитивно позначається на аспектах навчального матеріалу:

• підвищує мотивацію учнів;
• розвиває навички спільної роботи;
• формує більш глибоке розуміння навчального матеріалу.

Рекомендації щодо впровадження досвіду

З практичної точки зору вважаю, що досвід роботи з проблеми                    ,,Формування  ключових компетентностей   учнів  початкових класів в умовах сьогодення  засобами інтерактивного навчання’’ можуть  впроваджувати і використовувати в своїй роботі вчителі початкової ланки не тільки на  різних уроках , а і на уроках гуманітарного напрямку та в позаурочній діяльності.

Інтерактивні технології навчання  допомагають не позбавити жодного учня уваги, зробити активним учасником навчального процесу, бо його робота має результат.

Отже, чим частіше на уроках  буде панувати атмосфера співпраці між учителем і учнем, тим більше можливостей матимуть школярі для мислення, творчості, фантазії не тільки на уроках, а й в позаурочний час.

Це сприятиме формуванню мислячої, активної особистості.

Формування життєвої перспективи залежить, насамперед, від вікових особливостей сприйняття теперішнього, минулого і майбутнього, має динамічний характер і відбувається протягом всього життя людини.

ВИКОРИСТАНА  ЛІТЕРАТУРА

1. Вдовиченко Р.П., Тарасова І.В. Шляхи формування життєвої компетентності особистості школяра. – Вип. І. – Миколаїв, 2003. – 56 с.

2.Волобуєва Т.Б. Розвиток творчої компетентності школярів.- Х.: «Основа», 2005.- с. 96.

3. Дичківська І. М. Інноваційні педаго­гічні технології.- К.: Академвидав,2004 4.Дівакова І. І. Інтерактивні технології навчання у початкових класах. – Тернопіль: Мандрівець,2008.

5.Ельконін Д.Б. Поняття компетентності з позицією розвивального навчання. Красноярськ. 2002.

6. Життєва компетентність особистості / За ред. Л.В. Сохань, І.Г. Сохань, Г.М. Несен. – К.: - Богдана,2003. – 520 с.

7. Зінов’єва Т. Формування ключових компетентностей учнів. //Директор школи. 2005 .- №42.-с.19, .- №43.- с.25.

8. Кожевников В. Поняття ”компетентність” у педагогіці. // Директор школи. Україна.-2008.-№5.-с.50-51.

9. Лупінович С.М. Професійна компетентність учителя у формуванні ціннісного ставлення до навчання в учнів молодших класів. //-Х.: Вид.група ”Основа. ” 2009. с.17 Навчаємося залюбки! Формування мотивації до навчання в учнів молодших класів.

10.Мисюра Л.А. Формування життєвих компетентностей учнів початкових класів шляхом організації пошукової діяльності. // Початкова освіта.-2009.-Лютий (№5-7).с.70

11. Осадча І. Ключові компетенції учнів.//Директор школи.-2010.-Жовтень (№40).с.21-23

12. Павлютенков Є.М.. Орієнтуватися на життєву компетентність людини. Школа життєтворчості особистості: Науково-методичний збірник / Ред.кол. В.М.Доній (голова), Г.М.Несен (заст.голови), І.Г.Єрмаков (наук.ред.) та ін. – К.: ІСДО, 1995.– 480с.

13.Паук Л.О. Компетентнісний підхід до організації навчальної та ігрової діяльності молодших школярів у умовах модернізації освіти.//Початкова освіта. - Лютий(№5-7)-с.49

14. Растянников А.В., Степаньев С.Ю., Ушаков Д.В. Рефлексивное развитие компетентностей в совместном творчестве. – М, 2002.

15.Сохань Л., Сохань И. Время Нового Мира и человек. – К., 2001. – 131 с.

16. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. 2-е узд.-К.: Радянська школа. 1972. -244с.

17. Философский энциклопедический словарь / Под ред. В.В.Давыдова.- М.: Педагогика. 1980. - 176с.

18. Хуторський А.В. Ключові компетентності як компонент особистісно-орієнтованої парадигми освіти / / Народна освіта. -2003 .- № 2.

19.Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології. – Київ,2004.

20.Пометун Н.О., ПироженкоЛ.В.Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. – Київ, 2005

21.Стребна О.В., Сошенко А.О. Інтерактивні методи навчання в практиці роботи початкової школи. – Харків, 2004. 

22.Герега Т. Інтерактивні методи на уроках// Завуч.-№7, 2004

23.Навчання в дії. Як організувати підготовку вчителів до застосування інтерактивних технологій навчання: Метод. Посіб. А.Панченков, О. Пометун – К. А.П.Н.,2003

24. Пометун О.,Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика,досвід.-Київ., 2002

25. Науково-методичний журнал «Початкове навчання і виховання» №17 (93), 2006